Как твердожить, вокругбетон, Сливовый лес и самогон, Дайруку мнеджа, Дайруку мне, Ядая джа, Оммане!
komonaut напоминает: 15 сентября -- Цукими мацури, праздник, когда луна улыбается особенно широко. Пойди проверь!
Как вы знаете, Лисья бухта становится все более популярным местом проведения семинаров по йоге.
Свежий воздух, галантные организаторы, лояльные жители бухты (главное, не просите топор у того черного парня в кепке, что часто ходит через центральную поляну т.н. "Зеленки" -- проблем не оберетесь), почти безопасные сколопендры (не бойтесь их, они опасны только в определенное время), редкие встречи с Черной Вдовой (Caracurt), свободное поведение местных жителей (и в то же время практически полное отсутствие поножовщины и общий, относительно низкий, уровень убийств и самоубийств), сеансы орального эскорта, не очень опасные местные вирусные инфекции (почти безболезненная акклиматизация умещается в жалких три недели), умеренной болезенности поносы -- все это привлекает в Лисью Бухту множество желающих приобщиться к волшебству чарующей Йоги -- пусть даже под палящим солнцем растресканной крымской земли, пусть даже под аккомпанемент пьяных панковских песен -- молодые йоги едут сюда, чтобы испытать собственную терпимость к таким разнообразным, далеко не всегда приятным людям -- постоянным жителям Лисьей бухты (справедливости ради отметим, что если вам повезет, то вам все же удастся иногда, часов с двух до четырех утра, посидеть в асане-другой -- в это время спят уже и панки, и кусючие сколопендры -- главное не вступите в какашку, коих здесь разбросано по дорожкам целые полчища (кстати, не какайте прямо на дорожках Лисьей бухты -- для этого есть так называемый Сральный Холмик, он ведь совсем рядом)).
Как правило, работа с чакрами в Лисьей бухте идет по оси Свадхистана-Муладхара, остальные чакры резко блокируются местным очень сильным ауральным полем (если вы все же не оставляете надежду проработать в Лисьей бухте как можно более широкий спектр духовных состояний -- то старайтесь стать лагерем повыше в горах, так и делают многие йоги. Плюсы -- очень близко к воде, к источнику, а также зона комфорта, создаваемая зелеными горными насаждениями -- уже многие годы йогины наслаждаются жизнью в горах Лисьей бухты. Пьяные крики тоже доносятся сюда относительно редко -- в горах лучше всего, это -- факт! Главное -- подняться немного выше Нижнего родника, это так называемая VIP-зона Лиски!)
Если вы все же умудрились установить палатку в так называемой "Зеленке" -- самой "анархической" зоне Лиски, снискавшей особую популярность у местных панков, бомжей и хиппи -- учтите, что деревья здесь рубить нельзя. "Зеленку" называют местной "коммуналкой" -- ввиду ее перенаселенности специфическим контингентом человеческих особей, как правило, это особи грязного и разодранного вида, ведущие радикально аскетический образ жизни, ведущие себя весьма бесцеремонно. Однако к их достоинствам можно отнести заботу о местной зелени -- эти люди никогда не рубят и не пилят живых деревьев, и яростно осуждают рубку зелени, иногда доходит даже до драк -- люди тут бывают всякие! Дрова в Лисьей бухте принято приносить с гор, метров на 30 выше Нижнего родника.
Несмотря на это, найти контакт с ними все же можно. Если вы не будете вести себя вызывающе, примете их -- панков -- такими, как они есть, и, главное -- не станете рубить или пилить деревья Лисьей бухты -- вам обеспечено относительно бесконфликтное существование в Лисьей бухте, даже в этой самой "Зеленке". Не бойтесь общаться с ними -- и вы откроете для себя новую грань человеческих отношений. Это на случай того, если, повторимся, вам не повезет и вы все же станете в "коммунальной Зеленке" -- а не в более комфортном месте, в горах -- ближе к источникам воды и огня.
Недавно, нам совершенно случайно довелось прочесть одну из лучших на данный момент статью о Лисьей Бухте от Маши Перцевой. Статья была впервые опубликована в далеком уже 2000 году, в газете "Московский Комсомолец". Закроем глаза на то, что многие факты этой статьи бессовестно приукрашены автором; тема будничной жизни в Лисьей бухте все же раскрыта. Приведем цитаты:
"Выспаться нам не дали. В восемь утра раздался стук топора. Все гневные вопли про то, как бесчеловечно колоть дрова над ухом у спящих людей, застряли в горле, стоило нам увидеть дровосека. По комплекции этот молодой человек был братом-близнецом Кощея Бессмертного: ноги-спички, руки-соломинки, ребра торчат так, что между ними можно просунуть палец... Изможденное тело, в том числе и те его части, которые мужчина обычно прячет под плавками, покрывал ровный гуталиновый загар. Работал парень без огонька, что придавало картине особую прелесть: было что-то завораживающее в том, как он уныло тюкал по деревяшке своим топориком и как покачивалось в такт дочерна загорелое мужское достоинство. - Вот это номер... - прошипела Катя. - Что это за безобразие? Почему он без трусов? Так неприглядная правда вылезла наружу. На выяснение отношений ушло целое утро. Оправданий Катя не принимала. Лозунги типа "Что естественно, то не безобразно" вызывали у нее тошноту." "Каждое утро начиналось с маленького культурного шока. Когда жара становилась невыносимой, мы выползали наружу и лицезрели следующее: нудисты тоже люди, им тоже жарко, особенно местами. Эти самые места они и выставляли из палаток на всеобщее обозрение. Куда ни кинь взгляд, виднелись нижние части туловищ в самых разнообразных ракурсах. Катя бубнила, что она не гинеколог, и эта излишняя откровенность бьет ей по нервам." "Так что киньте кирпичом в того, кто утверждает, будто нудизм пропагандирует культуру человеческого тела, На деле все с точностью до наоборот. В нудисты подаются те, кому на эту самую культуру плевать с высокой горки." "Наутро возле нашей палатки нас ожидал сюрприз. Нудисты не швыряли в нам в физию перчаток, не присылали секундантов. Свое "фэ" они выразили в соответствии с их бесхитростной натурой: наложили перед нашей палаткой кучу. Отплатить им той же монетой нам не хватило раскрепощенности. Поэтому мы просто собрали вещи и покинули Лисью бухту, дав друг другу торжественную клятву больше никогда в жизни сюда не возвращаться..."
- Вот это номер... - прошипела Катя. - Что это за безобразие? Почему он без трусов?
Так неприглядная правда вылезла наружу. На выяснение отношений ушло целое утро. Оправданий Катя не принимала. Лозунги типа "Что естественно, то не безобразно" вызывали у нее тошноту."
"Так что киньте кирпичом в того, кто утверждает, будто нудизм пропагандирует культуру человеческого тела, На деле все с точностью до наоборот. В нудисты подаются те, кому на эту самую культуру плевать с высокой горки."
"Наутро возле нашей палатки нас ожидал сюрприз. Нудисты не швыряли в нам в физию перчаток, не присылали секундантов. Свое "фэ" они выразили в соответствии с их бесхитростной натурой: наложили перед нашей палаткой кучу. Отплатить им той же монетой нам не хватило раскрепощенности. Поэтому мы просто собрали вещи и покинули Лисью бухту, дав друг другу торжественную клятву больше никогда в жизни сюда не возвращаться..."
Конечно, многие факты в этой статье приукрашены, но основное выражено верно. Учитывая, что статья была написана еще тогда, когда в Лисьей бухте практически не воровали и не били бутылки -- мы можем смело рекомендовать Лисью бухту как лучшее место для духовных практик терпимости, отказа от мирских благ и смирения с анархическим укладом жизни.
Итак -- главное:
Постарайтесь разбить лагерь повыше в горах, чтобы избежать возможных неприятностей. Если вы все же стали внизу, а особенно -- в "Зеленке", то:
- Не рубите деревья; - Не гадьте на тропинках; - Будьте ближе к другим жителям Лисьей бухты.
Тогда ваше пребывание в Лисьей бухте станет не только безболезненным, но даже в некоторой степени приятным.
Намастэ!
Можливо, ти трохи невдоволений цим містом, а точніше, тими його мешканцями, яких ти бачиш рідко на вулицях і часто по телевізору, вони встановлюють ціни на бензин, на радість, на квартири та на смерть і все таке інше що скоро стане тобі на пригоді, коли ти вирішиш врости в це місто безповоротно, та виявиться раптом, що врости сюди не так-то просто, тобто насправді це просто, але треба буде поступитися певними принципами, наприклад, почати ховати свій заробіток від налогової, ховати факт аренди житла від неї ж, тобто обманювати, а ти хочеш бути чесним, дивитися на світ широко відкритими очима і казати як ці руки ніколи не крали -- а вже не вийде, бо ти вже крав, і чхати, що ти крав назад те, що спочатку вкрали в тебе, і любий мудацький суд (знайди інший) покаже, що ти дурень винуватий, так що краще кради собі мовчки та не гавкай бо сам заляпався, і ще до любого суду це скаже тобі твоя нагла совість, вона не дозволить тобі когось там звинуватити в крадіжці, бо й сам ти такий, тільки масштаби твоїх крадіжок відносно малі, і ось спробуй згадай коли ти вперше вкрав, може, коли екзамен в універі проплатив, а може, коли вперше взяв гроші в конверті в кабінеті директора за щільно причиненими дверима, а отже заляпався й сам, сам себе позбавив права щирого гучного голосу, бо тобі не поталанило народитися з роздутим почуттям справедливості, і якщо ти зробиш комусь зле, то скоріше помилково, і скоріше собі та близьким, ніж тим, хто розумно та без лишніх вагань домовився про правила узаконеної крадіжки, хто ганяє ціни, бо в нього бабла вистачить ще на десяток таких волоцюг як ти, та він краще те бабло витратить на пару старих добрих лабрадорів або таких необхідних для життя брильянтових чохлів для свого коханого телефону або на лікування від алкоголізму в усякому разі твої бідацькі проблеми нікого не хвилюють, а тепер зрозумій, що ти отримуєш відносно високу зарплату, а більшість людей в цій країні не мають і того, фактично, є такі, що навіть тобі позаздрять, бо ти хоча б не економиш на їжі та одежі, а ось квартира тобі все одно не світить, а так хочеться мати свою базу кімнати на дві-три, ага, де можна народити дитинча і куди твої друзі прийдуть щоб почувати себе як удома а в тебе ще й буде свій кабінет, або студія, або майстерня, такий куток де можна будувати ідею за ідеєю, і ось ти усвідомлюєш, що для придбання квартири треба набагато збільшити масштаби своєї крадіжки, бо на даний момент твоя краіна не пропонує тобі реальних чесних шляхів до власного житла, ти тільки можеш тихо красти і з чесним лицем, до речі, поміть, люди в твоєму місті вже заморилися робити чесні лиця, правда реального джерела їх існування поступово вилазить на лиця і те, що ти бачиш на вулиці -- це громадяни, які йдуть зосереджено, дивлячись скоріше в асфальт, чим в небо, і ці громадяни виглядяють трохи сумно і трохи сердито, вони йдуть і стараються не випустити каменя з-за пазухи, бо той камінь -- то скоріш клубок, сплетений з взаємних мікро-крадіжок, регулярної брехні та останніх новин, частіше безрадісно-лякливих, та до того ж ще й неефективних, бо якщо в Лондоні жахнули терористи, то ти вже нікому з загиблих не зарадиш, слідство не поведеш, а ті, хто справді розслідує справу про вибух, знають деталі й без популярних новин, але ти вже попався, цей безглуздий страх вже ліг тобі всередину на саме дно, і, здавалося б, яке щастя що ти не дивишся та не чинаєш новин, але ось бач, вони все одно досягли тебе, вон прийшли через оці сумні та сердиті обличчя співгромадян, які дивилися телевізор весь той час, поки ти думав, що зумів його уникнути, бо треба ж їм якось розважатися, вони ж не залізні, вони ж люди, і вони в Україні бояться лондонських терористів та тайваньскького цунамі, як дивно, у тебе багато знайомих журналістів і всі вони -- милі й розумні люди, і незрозуміло, як це виходить, що такі гарні люди так щедро сиплють шкідливе інформаційне сміття на голови невинних громадян (варто відмітити, що спортивна журналістика, також як і мистецька та люба, не пов'язана з намотаними на колесо кишками, набагато дбайливіша у відношенні до людської душі, бо фактично не сипле туди оце шкідливе інфосміття), ну навіщо люди журналісти погоджуються лякати моїх громадян, це ж мої люди, я хочу, шоб вони ходили і посміхались від самоусвідомлення, а натомість мої рідні громадяни ходять і бояться тих недосяжних химер, якими так щедро наповнено популярні новини, а ще мої громадяни бояться розбелькати комусь правду про власні взаємні мікрокрадіжки, отже громадяни змушені носити лице, зятягнуте в вузол, бо так безпечніше, і погано те, що ти з часом перестаєш помічати це, починаєш сприймати це як щось натуральне, і -- увага, небезпечно! -- сам заростаєш з часом цією захисною плівкою з мудакавато-скорботної таємничості, і помічаєш це переважно коли повертаєшся в місто з Лисячої бухти, де люди мають можливість досягти усвідомленої безтурботності, і це щастя, чувак -- ти можеш бачити різницю між Лисячою бухтою і цим містом, а так багато людей не мають ні цієї можливості, ні бажання її мати, ні навіть уявлення про те, що така можливість існує -- ось цим людям справді не пощастило, а ти ще на коні, ти ще можеш вирішувати, хочеш ти поринути в це болото з взаємного глибого декольтованого обману (соціальний договір це зветься, так?), і хоча ти не маєш права вирішувати, пощастило громадянам чи ні, бо вони якраз і можуть виявитися набагато щасливішими за тебе саме завдяки своєму незнанню анархічно-растаманської альтернативи, вони в цьому сенсі якраз невинні, а ти вже ні, бо ти бачив той, інший світ, що знаходиться в годині їзди від Коктебля, світ, в якому пліч-о-пліч живуть журналісти, українці, божевільні, молдавани, нудисти, татари, панки, білоруси, програмісти, німці, растмани, росіяни, чаклуни, естонці, вагітні, голандці, батьки, ще раз білоруси, сини, і ще раз білоруси, музиканти, французи, матері, шведи, бляді та банкіри і нема жодного міліціонера чи юриста "при исполнении обязанностей", і при цьому там панує така абсолютна безтурботність; світ Лисячої бухти своїм уже багаторічним існуванням доказав, що при бажанні люди можуть жити кожен так, як хоче він сам, і при цьому не заважати один одному, а всі конфлікти успішно залагождувати самотужки і на місці, і що не треба людьми керувати, як стадом баранів, вони можуть самі по собі жити, без міністерств і тюрем, так от, ти той світ бачив і забути вже не зможеш, а громадяни твого міста навіть про нього не чули, ось яка прірва вас розділяє, і ще невідомо, хто щасливіший, бо твоє лисящобухтське щастя закінчується разом з відпусткою, і ти повертаєшся до свого звичного життя, і тобі кожного разу треба заново звикати потроху красти в тих, хто трохи більше краде у тебе, замість жити чесно та радіти взаємній людській відкритості, і ось ти вже задумуєшся, а чи справді так хочеться тобі житло у цьому місті, бо жити ж прийдеться посеред усього оцього вищепереліченого, а шось не дуже хочеться так жити, особливо беручи до уваги той факт, що масштаб взаємної крадіжки прийдеться неминуче збільшити, інакше не отримаєш задоволення у вигляді свого куточка, який все ж хочеться, і можливо це ще не все, ти впевнений, що таки є спосіб чесно заробити на квартиру, без усяких найобок, просто треба придумати класну ідею і реалізувати її, у тебе ж Інтернет під рукою, щось та вийде, можна, наприклад, продавати щось, а ще краще -- перепродувати, і тут ти знову відчуваєш, як хочеться блювонути, али ж ти дорослий, так що витримуєш і навіть інколи посміхаєшся, а потім настає нанебезпечніший момент коли ти заморюєшся ділити на та погане й препогане і вже готовий кинути свої спроби розібратися, спроби дійти до того, хто ж саме капає нафтою новин на мізок ближнім своїм, і ти ладен, як бен ладен, взяти та розбомбити оточуючий тебе державний бардак, або наоборот, починаєш погоджуватися з практиками сучасного життя в тому, що краще знайти своє кубло та жити в ньому тихо, смирно, виходячи на вулицю з модною уже не перший рік маскою сердитого смутку, стягнувши лице своє у вузлик, а що, всі ж носять і нічого, живі, та й ти ж годий носій менталітету реактивного українця, і парижські студенти відрізняються від тебе студента тим, що вони будують барикади при підвищенні цін, а ти про це чув по телевізору і на тому твоє знайомство з барикадами закінчилось, а ось іще одна історія, яку розказав мені один перекладач у лисячій бухті цим літом, він розказав мені, як один американець захворів, і як виявилося, йому на операцію треба стіко бабла, скіко його соціальна страховка не дозволяє витратити, отже прийдеться здохнути, так ось, той американський чувак не здався, а пішов до свого боса й сказав: "бос, дай грошей, дуже треба на операцію, жити хочу", а бос йому сказав, щоб відчепився, нема грошей, ясно, йди й здихай моя хата скраю, так ось, цікаво те, що той американець не зупинився і пішов далі, пішов до громадських організацій, пішов до судів, він почав волати про те, що в його досить великій конторі останнього року було одних тіко премій директорам виплачено на суму, у сотні разів вищу за вартість його операції, той американець підняв питання про вартість людського життя в своїй країні і що ви собі думаєте -- він відсудив собі грошей, зробив операцію і вижив, отже, сміливість -- це велика сила, і ти вже задумуєшся, мо справді піти завтра до начальства та сказати: "шеф, я на вас працюю, і, попри всі ліваки я працюю з віддачею, тож чи не були б ви такі люб'язні відбілити мою зарплату, попередньо її піднявши, бо я, бачите, хочу собі домівку в кредита купити", і завтра ти підеш -- і зробиш це.
Mi muma se, shi did mi se: "San yu mus da bi mill'iane!
Lisen tu mi, fi-mi a san, Yu mus myak mani as big as you cyan~,
Yu mus gat mani in rud maner An yu put mani in da shifonier."
Mi did a cra, mi cyan~ get fan, Mi seh yu muma a-go fuul I-man.
Mi se tu ma: "yu beda fla, Yu beda fla ma beda fla tiil cya~
Di tyam a go, di dez wil com, Di dez wil com an yu cyan~ go fla!"
